Він був світлою і доброю людиною: у Ковелі попрощались з Героєм Миколою Оксентюком

Скільки життів забере ще ця безжальна війна, скільки горя і сліз принесе вона усім нам. Сьогодні наше місто знову у жалобі. Ковельчани попрощались з воїном, земляком, Героєм – Миколою Оксентюком.

Його життя обірвалось біля Бахмута. Він разом з побратимами тримав місто-фортецю. Загинув внаслідок важких поранень несумісних з життям, отриманих в результаті ворожого артилерійського обстрілу. Воював у Миколаївській та Херсонській областях. Захищав Ізюм.

Микола Никифорович пішов у військкомат у перший же день повномасштабного вторгнення. Також в Збройних Силах — двоє його синів, які були учасниками антитерористичної операції. Хлопці представляли Україну на “Іграх нескорених” на всеукраїнському і міжнародному рівнях.

“Він міг не бути на війні, але це був його свідомий вибір, який я поважаю”, – написав один із синів, коли дізнався про смерть батька.

До війни ковельчанин працював водієм в місцевому АТП. Співав у хорі Свято-Благовіщенського собору. Улітку мав би зустріти своє 60-ліття, зібрати родину, друзів, радіти життю, дітям, але війна відібрала у нього майбутнє.

“Нинішній тиждень для країни і для нашої громади — чорний. Щодня — повідомлення про втрати, які важко усвідомити і ще важче прийняти. Сьогодні ми з вами тут, аби віддати останню шану нашому Герою — Миколі Оксентюку. Ми вдячні Миколі Никифоровичу за те, що він до кінця залишився вірним своєму обов’язку і був справжнім громадянином своєї країни”, – про це говорив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Він був світлою, доброю людиною, хорошим чоловіком, батьком, дідусем. Таким Миколу Никифоровича запам’ятали, всі хто його знав. Він любив Україну і казав, що все буде добре. Такими словами він підбадьорював своїх рідних, знайомих, друзів, коли телефонував з фронту.

Брат Героя — Василь пригадує, що Микола Никифорович завжди вірив у перемогу своєї країни і боровся за це.

«Коли я проводжав його біля військкомату, то казав, що йому буде важко, на що отримав відповідь: не хвилюйся, я ховатись не буду. Він не боявся за своє життя, не боявся наступу окупантів. Нехай ідуть, ми їх гідно зустрінемо. Ми маємо вистояти, або померти — так часто він наголошував. Я пишаюсь своїм братом”, — поділився своїми спогадами Василь Никифорович.

На жаль, словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В ці гіркі хвилини поділяємо горе рідних, близьких, друзів і побратимів нашого захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас!

Ковельрада