Хто придумав інтернет? Історія інтернета!

Якщо поставити це питання викладачам інформатики, то велика частина з них буде категорична. Інтернет ніхто не придумав! Це – плід колективної творчості співробітників американських університетів у рамках програми створення комп’ютерної мережі ARPANET.По-англійськи Net – це мережа. А що таке ARPА? ARPA – це Агентство перспективних досліджень, створене в США 1958 році. Його запропонував створити президент США Ейзенхауер у відповідь на запуск першого супутника Радянським Союзом з тим, щоб СРСР більше ніколи не обігнали США у військовій галузі. Агентство повинно було ініціювати нові та перспективні наукові проекти у сфері оборони.

Тим часом, була одна людина, яку по праву можна вважати винахідником Інтернету. Не можна сказати, що без нього Інтернет не був би створений. Звичайно, людство не «проїхало» б повз ідеї об’єднання комп’ютерів у єдину всесвітню мережу. Але без Джозефа Ліклайдера (Joseph Carl Robnett Licklider) (1915 – 1990) це, напевно, сталося б пізніше. І по-іншому виглядав би зараз Інтернет, що став для багатьох звичніше телевізора і холодильника.

У 1963 році, коли Дж.Ліклайдер, будучи начальником одного з відділів ARPA, почав «пробивати» ідею створення єдиної комп’ютерної мережі США, ніхто краще за нього не уявляв, як ця мережа повинна виглядати. Чому? Тому що у Дж.Ліклайдера був до того часу великий досвід роботи з комп’ютерами. У 1938 році він закінчив університет, маючи знання з математики, фізики та психології. Хороший комплект, чи не так?

У роки війни він працював у галузі психоакустики. Ці дослідження мали покращити якість радіопереговорів в бою між льотчиками і командним пунктом на землі. По закінченні війни Дж.Ліклайдер продовжував дослідження в цій області і високо оцінив перші комп’ютери, оскільки вони допомогли йому в обробці великої кількості експериментальних даних.

Далі – більше. Дж.Ліклайдер брав участь у роботах по створенню комп’ютерної системи виявлення ворожих стратегічних бомбардувальників. Саме в ході цих робіт він прийшов до висновку про те, що найбільш ефективна спільна робота в діалозі людини з комп’ютером. Комп’ютер займається рутинними обчисленнями, людина приймає рішення і оперативно змінює хід розрахунків. Зараз це здається тривіальним. Але не слід забувати, що в той час комп’ютери працювали в так званому пакетному режимі. Програма і дані завантажувалися в пам’ять з перфокарт або з магнітної стрічки, а результати видавалися у вигляді роздруківок. Тому ні про яке оперативні зміни ходу розрахунків мова, звичайно ж, не йшлоа. Ліклайдеру пощастило: спеціально для його роботи був створений дисплей і світловий олівець. На екрані дисплея відображалися дані, що надходили з радарів, а світловим олівцем оператор відзначав ті з цілей, які він вважав наближаючими бомбардувальниками. Діалог!

Ще одна можливість комп’ютерів, яку вгледів Дж.Ліклайдер – розрахована на багато роботи. Тодішні комп’ютери персональними назвати було ніяк неможливо. Кожен з них був електронною обчислювальною машиною неабияких розмірів, що займала велике приміщення. Навколо такої машини “бігала” ціла група техніків і програмістів. Проводилися комп’ютери штучно і коштували досить дорого для індивідуального користувача. Тому дуже рано програмістами були розроблені системні програми, які забезпечували одночасну обробку завдань декількох користувачів і можливості підключення до одного комп’ютера безлічі периферійних пристроїв. Завдяки цьому доступ до одного потужного комп’ютера отримували користувачі , що знаходяться деколи за сотню кілометрів від обчислювального залу.

Передбачаючи подальший розвиток комп’ютерів і засобів зв’язку, Дж.Лінклайдер висунув також ідею створення бібліотек нового типу з децентралізованим зберіганням даних і відкритим для всіх доступом до інформації. Ця ідея стала реальною відносно недавно і чимало в області створення електронних бібліотек загального користування було зроблено в Росії. Хоча, схоже, зараз в Росії під прапором боротьби проти комп’ютерного піратства раптом почалася війна проти Інтернет – бібліотек .

Ще одним чималим достоїнством Ліклайдера, як керівника проекту створення мережі межкомпьютерной зв’язку, було широке коло знайомств. Він знав (у тому числі й особисто) багатьох фахівців у різних американських університетах, що трудилися в області обчислювальної техніки і в суміжних областях.

Сам же проект був придуманий не Дж.Ліклайдером, а представлений в ARPA дослідницької корпорацією RAND. Проект пропонував децентралізувати систему управління та командування , що існувала в той час в армії США, дуже вразливу у разі раптового ядерного удару. Досить було “вибити” центральне командування, і армія виявлялася некерованою. Природно, що подібний проект отримав дуже хороше фінансування від уряду.

Проект створення ARPANET був успішно виконаний. Його результати стали доступні “цивільним” компаніям і привели, зрештою, до створення Інтернету в тому вигляді, якому ми його знаємо. Проект ARPANET досі вважається в США зразковим як по виконанню, так і за результатами . Думається, чималу роль в цьому зіграло кваліфіковане і зацікавлене керівництво “винахідника Інтернету” Дж.Ліклайдера .